Доброго дня вам, шановні опадищанці.
Сьогодні, коли НАРЕШТІ роз’їхались всі “понаєхалі” – найманці, маги, ординці та купці - хочу Вам признатися та покаятися. Стоячи біля нашого храму (я його таки переосвятив) мушу сказати що цьогорічний ярмарок видався тяжким для всіх нас. Померла сваха Марта. Величезна втрата відбулася в сім’ї Хандловиць - не стало славної дівчини Віоріки. Давайте хвилиною мовчання пом’янемо односельчан, яких не стало. Нехай в тому житті їм буде ліпше за наше...
Померлих на ярмарку приїзжих поховаємо з почестями, там на кладовищі місця ще є. Шановних Маразмуса та Сиддахан Кинарет – як дайнів. Ось вам хрест, буду щоранку молитися за душу усопшої до її сороковин, бо вже така гарна дайнша була, що не прошло б і неділі як гуляли б ми всі на моєму весіллі. Решту, кого не встигли поховати - поховаємо з повагою, до гарних людей. Хоч серед них є й інші дайни, але вони впали в страшний гріх – хрестилися не по-людські. Кого піймаю на такому ж хрещенні – віддам на перевиховання пану Часнику. Де ж це видано – хрестити спочатку плечі а потім лоба з животом. Судіть самі – “в ім’я творящого (плече) оберігаючого (друге плече), збираючого (лоб) та возвишающого (живіт)” – так хрещення є ставлення смерті над всім святим для нас, та зневажання просвітлення та возвишення як таке. По-некромантські виходить. Тьху на них. Спасибі що не втратили віру.
Величезне спасибі, також, що під час смути не повірили брудним наклепам, та не віддали в руки п’яних найманців.
Однак перейдемо до радості – врожай цього року зібрано нечувано гарний. Хвиля одружень покотилася по селу, і принесла немало щастя в кожен дім. За гроші села та силами циган та старост, було збудовано ось цей храм. Знову об’єдналися дві половини села, (надіюсь, на цей раз вже навіки).
На тлі цього щастя мушу покаятися. Те, що частенько грішу я з чаркою мабуть знає дехто з вас. Грішний в цьому. Каюся. Коли дізнався, що прийдешній дайн захотів оселитися в Опадищах (а на Опадищі роззявляло рота аж два прийдешніх дайни) – не зміг прямо вийти проти них, а вирішив зачекати кінця ярмарки, а там вже тихцем витурити їх од вас – моєї пастви. Грішний в цьому. Каюся. В тому, що заморився вже ходити поміж сіл, дивлячись за ними одночасно, та й захотів, подібно вам, оселитися десь нарешті та спокійно дожити своє життя – теж грішний. Каюся.
Сподобались мені вже дуже Опадищі - тихе, спокійне село що тільки раз на рік перетворюється на казан киплячого борщу. Люди ви гарні, місця тихі. Надумав оселитися поруч з вами - храм вже ж збудований, а там - дивлячись за хазяйством та храмом знайти дружину собі по душі... Однак негоже селитися де забажаєш не спитавши волі майбутніх сусідів.
Отож, люди чесні, чи згодні ви прийняти мене у Опадищах як свого? Чи дасте згоду на моє оселення серед вас? Грішний я, але ж хто серед нас не зогрішив хоч раз в житті? Що скажете, люди добрі?